ir_realna: (Default)
... всю ніч віршувати
пучками пальців
між хребців та впадин
вздовж твоєї спини

списати тебе -
із краю до краю,
від волосся - і до...

Щоб ти:
- Так не буває!
А я тобі:
- В нас - було. 

...

Apr. 25th, 2011 08:38 pm
ir_realna: (Default)
А стих
он всегда
ведет за собой

туда
где бесчинствует мудрость
там катятся волны –
тоска за тоской
а утром
ныряют под пудру

туда, где играет
толпой и стеной:
толпа на стене
в нее – головой
иль стену поставит
могильной плитой
над городом целым –
бездумной толпой

Он – стих
он всегда
ведет за собой

а после в бутылке
зеленой, как тролль
заплачет девчушка
со стрижкой под ноль

отец разглядел
в бутылке пивной
что дочка его
бесталанна
что пьянствует он
над девичьей судьбой
которая очень туманна
что если по-честному
он – пьянь да голь
а значит, и дочка –
заостренный ноль
местами, пускай,
многогранный

А стих –
он рожден
чтоб вести за собой.
ir_realna: (Default)

     Одного ранку ранок проспить – і прийде десь під обід.

     Захекано влетить у прочинене вікно, розшаркається у вибаченнях , розсядеться на підвіконні.

Хитро примружить очі, прикурить від сонця. І солодко затягнеться туманцем.

     Раптом ранок зойкне. І я зрозумію, що він вкотре забув мою мрію. Вдома. Вибач, Нато, голова зранку що друшляк. Та й кармани давно діряві. Що значить «Якби не забув, то загубив би. А так, бачиш, у надійному сховку, вдома лежить твоя мрія. Не баісь, всьо пучком буде!»

     Ранок зиркне на годинника, скаже «Ну, піду я…» і знов шмигне у вікно. У повітрі зависне після смак його парфумів – солодкого бузку з нотами м’яти (від зубної пасти).

     «Чекай! Стривай!»

     Перехиляюся за вікно і хапаю ранок за руку.

     «Ось тобі хрестик, - малюю дві палички рожевою ручкою на його примарному зап’ястку, - щоб не забув… про мрію…»

     Відпускаю його з надією. Ну що в мене за ранок такий: приходить на шапкобрання і годує жданиками?

     Нехай. Нехай змиє хрестик росою. І знову забуде мою мрію «На журнальному столику…»

     Мої мрії здійснюються вночі.


ir_realna: (Default)
2008

Не трави мені душу
антибіотиками
ліпше пучку трави додай до інтиму

 підштовхни моє тіло
на зустріч  потягу
сексуального – буде стимул

 розкриши мої усмішки
черствими крихтами
за підвіконня морозного вечора

 там цинічний інтим
до кіосків бігтиме -
купувати кондоми і печиво…


2008

забери мене у дощ
забери без парасолі

затанцюй
між мокрих колій

кілька па
із наших ролей

па без слів
на грані фолу…

уяви, що
це - гастролі:

на асфальті
поміж колій

зупини мене
безвольну

зі щоки злижи
грам солі

дай рукам
під одяг волю

й не чекаючи –
дозволю! -

поцілуй
у губи голі...

забери без парасолі
забери мене у дощ

P.S. Сама собі сьогодні дивую: чому я більше не пишу? Коли покинула подив зі світу загортати у слова?
Яка я зараз? Яка зараз моя поезія - та, що не написана?
ir_realna: (Default)

уходят и приходят люди. за соседними столиками меняются пасажиры. у каждого свой багаж: голод во внутреннем кармашке, холод на кончиках шей, усталость в уголках глаз.

они садятся - и пока никто их не видит - вываливают свои пожитки на лицо. и начинают собирать пазл души из 1000 частей, которые прибавились сегодня.

вот глаз дернулся в стиле производственного диско . потом с разгону сошлись брови на переносице.
чуть погодя по губам шаловливо пробежала улыбка - и исчезла где-то за ямочками. ну, и напоследок, когда заканчивается позняя трапеза, кусочки пазла выкладываются в гладкое удовольствие...

застолье заканчивается. меня выгоняют. а в королевстве пустых столов настает пораночного освещения и теней на стенах...


Page generated Sep. 26th, 2017 05:59 pm
Powered by Dreamwidth Studios