З понеділка

Ви коли-небудь думали «От з понеділка почну нове життя»? (Робитиму зарядку… піду в басейн… почну  писати книгу… зміню роботу…)

І що, справджувалося? Отож бо, що ні. Хіба що вимушено.

Не буває змін з понеділка. Якщо хочеш щось поміняти – роби це невідкладно. Зараз.

І тут – ждано, гадано і до нудоти передбачувано – з понеділка в мене все змінилося.  Перевели годинник. Виїхала з квартири. Нове місце. Інші люди. Нові стосунки з тими ж людьми. Нові неходжені дороги. Нове вікно. Краєвид з нього і сонце у нього – по феншую.

Я навіть не встигаю посмакувати зміну декорацій. Тому що події розвиваються так само стрімко, як факти. Факти і процеси змішуються, зміщуються, течуть-переливаються за краї сьогоднішнього русла.

Ріка міняє русло. Зовні все мовчить про це (ніби-то). А може – навпаки – кричить. А зсередини я бачу, як розливаються води. Внутрішні картинки, яким я довіряю. Останнім часом.

Мені ж бо не пишеться. Не складається ані в рядки, ані в стовпчики.

Бо живеться…

Блогере, коли ти закінчиш вести бло…

Скажіть: скількох з тих, хто зафрендив вас останнім часом ви додали до френдстрічки?

Вас додають – і Ви з цікавості переходите на цей журнал. (В цьому місці я завше солодко очікую можливості відхилити завісу чийогось чужого життя – і бодай у щілинку тексту, але підгледіти щось щире і справжнє. Життя?)

І – як то найчастіше трапляється останнім часом – це новий блог виявляється тематичним. (Успішне просування блогів в Інтернет передбачає його фокусованість, вузько направленість. «Шукачі бабла» обирають тему, нішу, і починають з неймовірною швидкістю ковбасити пости. Щойно набирають першу п’ятірочку, беруть мишку в руки – і бігом френдити всіх, хто під руку підвернеться. Абидна, бля…)

Я розчаровано кривлюся. Замість солодкої «вкусняшки» та інтриги, мені підсовують «полєзняшку». Красиво оформлену, загорнуту у папірець напівпрофесійного копірайтингу, і навіть їстівну. Мовляв, вчися, дєточка. Або розважайся. Або купуй. Або насолоджуйся. Все для тебе. А доки ти вестимешся на цей сухий набір інформації, мій блог стане тисячником…

Фак зем ол. Де щирість? Де справжні живі історії з живого життя? Де враження? Невже життя та світ стали такими прісними, що ми можемо писати лише тексти «на тему»? Зникли загадкові щоденники з історіями невідомих людей. Бабло перемагає особистість…

І коли мене спитають, де мій дім, я відповім: «Там, де мій ноут»…

Що залишиться після нас, блогерів, у цьому хаотичному інформаційному вимірі?...

"Коли я був молодим, я вів щоденник в мережі", "Я щодня постив у Твіттер свої думки", "Я висів Вконтактє" - скажемо ми нашим онукам...

Що лишиться, коли кожен з нас закінчить вести блог....