Солянка мужской души...

…Есть мужчины… Не принцы, не короли. К ним садишься в машину и чувствуешь себя королевой. Они включают избранный плей-лист – солянку мужской души. В другом времени, в другом месте, в другом разговоре – ты никогда бы так отчетливо не услышала о душе этого мужчины, как между куплетами его любимых мелодий.

    Плей-лист – синхронный переводчик мужской души…

    Он говорит, что ты остроумна, слишком остроумна для твоего возраста. Божественно умна и чертовски красива. Глаза этого мужчины прикованы к дороге. Его губы движутся как в замедленной съемке. Ты не слышишь его, только музыку его души. Ты не хочешь слов, не хочешь отношений, ты хочешь немедленно – пусть на ходу, на трассе! – почувствовать вкус губ этого мужчины.

     Ты вдруг растекаешься по пространству музыки, в котором встречаются Ваши души. Теряя остатки королевской чести в зеркалах бокового вида, ты понимаешь: ты согласна, согласна оказаться в его постели… только за эти звуки…

(no subject)

      Жити по-старому вже не можу, а по-новому ще не виходить…

      Перша столична злива відшуміла по асфальтах у суботу. Я стояла на офісному ганку, зачаровано дивилася як вона розділяє небо на чорне і біле, праве і ліве. Зливи приходять за чимось і обов’язково це щось забирають з собою. Забери, будь ласка, сни про рибалку з татом. Змий гель буднів, що замилює очі душі. Візьми тістечка з кремом некуплені. І на доріжку, будь ласка, запиши пару ненаписаних історій…

    Смачно і довго я дихала озонованим повітрям, підставляла під останні краплі долоні з перехресними лініями долі, серця, любові. Злива викручувала останні краплі, струшувала волосся. А я все ще вдивлялася в неї, не рухаючи очей, затамувавши подих. Десь, якось, з кимось, щось змінилося після цієї зливи. І це стосується мене…

     А потім над індустріальним пейзажем посковзнулися кольорові хвилі – і розлилася  веселка безслівною обіцянкою.

     «Все вже добре…»