ir_realna | хочу бути неназваною словами.. (Reply)

Я багато читаю про те, як писати тексти. Робота сприяє. Як правильно будувати речення, щоб читач ковзав по них поглядом у власне задоволення і захоплення. Як спрощувати текст, не втрачаючи його глибини і багатства. Як наповнювати текст «золотими монетками» історій, які хочеться збирати і збирати, багатіючи і багатіючи…

Можна знати все про те, як тектси мають бути написані. Можна навіть вчити інших писати тексти. Можна критикувати вже написані іншими тексти. І при цьому не писати.

Я люблю тексти. Люблю слова. Їхню багатозначність, їхню багато звучність, те, як вони зливаються з сусідніми словами, обростають контекстами, всотують чужі нюанси – і вже ніколи не повертаються додому колишніми. Слова красиві, слова соковиті, слова з горла чи з грудей – їх можна любити або не любити, до них можна бути байдужим. Як би ми не ставилися до слів, слова все одно мають силу над нами.

Слово дає силу нам – і має силу над нами. Слово – це інструмент, яким можна заточувати світ під себе. Зявилося слово «мама» - і мама стала озиватися, підбігати, реагувати, бути поруч, прогинатися під впливом слова. А спочатку просто рухалися картинки. Світ розширяється за рахунок названого. Адам отримав владу над світом (майже божественну), коли отримав право називати тварин різними іменами. Спочатку було слово. І слово було Бог. І слово мало владу називати словами неназване…

Ми владні над тим, що можемо назвати. Ой, що це в мене? А, це депресія. Ну, з депресією справа зрозуміла, думаємо ми і шукаємо друзів, таблетки, психолога, статті «5 способів швидко подолати депресію і влитися у звичне русло». Все неназване – це тривожне невідоме щось, з яким ми не знаємо як обходитися, як з ним жити. До неназваного неможливо прикласти звичні мірки, неназване живе за невизначеними законами.

А слова? Слова називають. Слова – це смерть неназваного, несказаного, промовчаного, втаємниченого і тривожного. Слова гарантують безпеку, задають систему координат, обіцяють, заспокоють. До слів можна якось поставитися, з ними можна щось зробити, когось з ними зрозуміти. Без слів ти – це неназване якесь щось, від якого незнамо чого очікувати…

Я люблю слова за божественну владу. Хоча інколи мені так хочеться дати тривожному чомусь побути неназваним, пожити неоформленим у словесну структуру, дати мені час, простір і … свободу. Свободу бути такою як є, а не якось названою.